Поліція затримала адвоката на Львівщині після отримання 7000 доларів. Що має довести слідство у справі про зловживання впливом, чому самого факту передачі грошей недостатньо.

Новина про затримання дрогобицького адвоката після одержання 7000 доларів викликала значний резонанс, особливо з огляду на заяви правоохоронців про можливий вплив на суддю для отримання рішення, яке дозволило б клієнтові оформити відстрочку від мобілізації. У медіа подібні справи часто подаються максимально жорстко: “взяв хабар”, “обіцяв підкупити суддю”, “затримали на гарячому”. Однак у кримінальному процесі навіть така фабула не означає автоматичної доведеності вини. Для підозри за ч. 3 ст. 369-2 КК України слідство повинно довести не лише факт передачі коштів, а й предмет домовленості, зміст обіцяного впливу, корисливий умисел, усвідомлення неправомірності дій, а також відсутність провокації злочину. У цій статті розберемо, що відомо з публічної фабули, які слабкі місця можуть бути у версії слідства та що саме має довести сторона обвинувачення.

Що відомо з фабули справи

За оприлюдненою інформацією, 27 лютого правоохоронці затримали адвоката в одному з районних центрів після одержання ним від клієнта частини обумовлених коштів у сумі 7 000 доларів США. За версією правоохоронних органів, загалом йшлося про 14 000 доларів за вплив на прийняття рішення суддею щодо розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком. Саме таке рішення, за логікою слідства, могло створити для клієнта підстави для отримання відстрочки від мобілізації.

Правоохоронці наразі не розголошують усіх подробиць провадження. Водночас з відкритих публікацій випливає, що затриманому вже повідомили про підозру за ч. 3 ст. 369-2 КК України — зловживання впливом. Санкція цієї статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років із конфіскацією майна. Також повідомляється, що найближчим часом суд має вирішити питання про обрання запобіжного заходу.

За даними журналістських публікацій, затриманим є дрогобицький адвокат Степан Семкович. У матеріалах преси додатково згадується, що раніше він був суддею Обухівського районного суду Київської області, а у 2004 році був звільнений з посади у зв’язку з порушенням присяги. Також повідомляється, що у 2016 році він намагався взяти участь у конкурсі до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, однак Вища кваліфікаційна комісія суддів відмовила йому в допуску.

Окремо в публічному просторі звертають увагу й на те, що зараз він є захисником у справі судді Турківського районного суду Львівщини Луки Кріля, яку розглядає Вищий антикорупційний суд. Цей факт безумовно додає справі медійного резонансу, однак сам по собі не є доказом вини у новому кримінальному провадженні.

Що ще важливо в публічному контексті справи

У резонансних справах медійний фон майже завжди працює проти підозрюваного. Коли до фабули додаються попередня кар’єра, давні дисциплінарні або професійні історії, невдалі спроби повернутися до суддівського корпусу чи участь у гучних антикорупційних процесах як захисника, у читача виникає сильне емоційне враження, ніби все це автоматично підтверджує нову підозру.

Але з точки зору кримінального процесу це не так. Інформація про минуле особи, її біографію, попередні професійні конфлікти або репутаційні обставини не підміняє собою доказування у конкретному провадженні. Суд має оцінювати не загальний образ людини в медіа, а цілком конкретні обставини: що саме відбулося у межах інкримінованого епізоду, що саме було сказано, за що саме передавалися кошти, чи дійсно йшлося про неправомірний вплив, чи не було провокації злочину, і чи належно це все зафіксовано.

Саме тому будь-які посилання на старі кадрові рішення, дисциплінарні історії чи інші гучні епізоди з біографії не повинні створювати ілюзію, що в новій справі доказування вже не потрібне. Навпаки, у правовій державі кожне обвинувачення має доводитися окремо, незалежно від того, наскільки “зручним” для медійної подачі є образ підозрюваного.

Погляд адвоката: чому цього все одно недостатньо для обвинувального вироку

З урахуванням оприлюдненої додаткової інформації фабула справи справді виглядає для обвинувачення сильнішою на рівні публічного сприйняття: є затримання після отримання 7 000 доларів, є підозра за ч. 3 ст. 369-2 КК України, є медійно яскрава біографія підозрюваного, а також є контекст мобілізації та ймовірного впливу на суддю.

Однак з позиції захисту навіть цього все одно недостатньо для висновку про доведеність вини. Потрібно окремо встановити, що гроші були отримані саме як неправомірна вигода за вплив, а не як гонорар чи інший платіж у межах правничої допомоги. Необхідно довести зміст домовленості між адвокатом і клієнтом, а не лише сам факт передачі коштів. Потрібно підтвердити, що обіцянка стосувалася саме неправомірного впливу на суддю, а не була журналістським або слідчим спрощенням складнішої комунікації.

Так само важливою залишається і тема провокації. Якщо правоохоронці не просто документували вже сформований злочинний намір, а активно підштовхували до певних висловлювань або моделі поведінки, це матиме істотне значення для оцінки доказів у суді. Окремо має значення і процесуальна чистота всіх негласних слідчих дій, фіксації передачі коштів, затримання та подальшого повідомлення про підозру.

Тому навіть за наявності резонансної біографії, гучних заголовків та сильної публічної реакції правова оцінка повинна залишатися стриманою: затримання, підозра і негативний медійний фон — це ще не обвинувальний вирок. Для реального засудження сторона обвинувачення повинна довести кожен елемент складу злочину належними, допустимими та достатніми доказами.

Сам факт затримання, отримання коштів і навіть повідомлення про підозру ще не означає, що склад злочину вже доведено належним чином. Навпаки, саме після затримання й починаються головні питання: що саме обіцяв адвокат, чи йшлося про реальний вплив на суддю, чи він лише вихвалявся зв’язками, чи була конкретна домовленість про неправомірний вплив, чи кошти передавались саме за такий вплив, а не за правничу допомогу або змішану домовленість, чи не було провокації з боку правоохоронців.

У чому полягає слідча версія

Якщо відкинути емоційні заголовки, версія слідства у такій фабулі зводиться до кількох ключових тез.

Перша теза полягає в тому, що адвокат нібито висунув вимогу або погодився на отримання коштів за вплив на суддю. Тобто, за версією слідства, йшлося не просто про оплату послуг захисника, не про гонорар за ведення цивільної або сімейної справи, а саме про винагороду за неправомірне використання впливу на особу, уповноважену на виконання функцій держави.

Друга теза полягає в тому, що предметом домовленості було отримання рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком. І саме це рішення, за задумом клієнта, мало створити підстави для відстрочки від мобілізації.

Третя теза — отримання частини коштів. Саме на цьому будується медійний образ “затримання на гарячому”. Але навіть у такому формулюванні треба розуміти: для складу злочину важливо не тільки те, що гроші передавалися, а й за що саме вони передавалися, як це було зафіксовано, якими словами це супроводжувалося і чи виключає доказова база інші версії подій.

Четверта теза — кваліфікація за ч. 3 ст. 369-2 КК України. Це означає, що слідство вбачає у діях адвоката саме одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Саме тут і починається найцікавіше з погляду захисту: довести не просто передачу коштів, а юридичний зміст цієї передачі.

Чому сам факт передачі 7000 доларів ще не доводить зловживання впливом

У суспільному сприйнятті все часто виглядає дуже просто: якщо гроші передані, значить хабар був. Але кримінальне право не працює за логікою заголовків.

Сам по собі факт передачі коштів не відповідає автоматично на головне питання: яке було правове призначення цих коштів.

У будь-якій справі за ст. 369-2 КК України слідство має довести, що гроші передавалися саме як неправомірна вигода за вплив, а не як:

  • оплата правової допомоги;
  • гонорар адвоката;
  • аванс за ведення судової справи;
  • компенсація витрат;
  • змішаний платіж, де сторона по-різному розуміла його зміст;
  • результат нав’язаного формулювання з боку заявника або правоохоронців.

Інакше кажучи, головне питання не в тому, чи були гроші, а в тому, чи доведено, що це були саме гроші за вплив на суддю.

У справах такої категорії саме ця межа часто стає центральною. Бо якщо адвокат дійсно вів справу, спілкувався з клієнтом у професійному контексті, обговорював судову перспективу, підготовку документів, шанси на результат і при цьому паралельно отримував кошти, слідство має дуже чітко відокремити легальний гонорар від неправомірної вигоди.

Без такої чіткості обвинувачення стає вразливим.

Що таке зловживання впливом і що саме треба довести

Стаття 369-2 КК України не карає за будь-яке знайомство, неформальне спілкування або навіть хвастощі зв’язками. Для кримінальної відповідальності потрібні конкретні елементи.

Сторона обвинувачення повинна довести, що:

  • особа пообіцяла або погодилася використати свій вплив;
  • цей вплив стосувався особи, уповноваженої на виконання функцій держави;
  • за такий вплив особа отримувала або мала отримати неправомірну вигоду;
  • у діях був прямий умисел;
  • гроші передавалися саме за вплив, а не за законні послуги.

Це означає, що недостатньо лише сказати: “він обіцяв домовитися”. Слідство має показати, у чому полягала ця обіцянка, де вона зафіксована, якими словами висловлена, як її розумів сам заявник, чи підтверджується вона аудіо- чи відеозаписами, чи немає там двозначності.

Наприклад, одна справа, коли особа прямо каже: “Я передам судді гроші, у мене з ним домовленість, рішення буде куплене”. І зовсім інша, коли мова звучить більш розмито: “Я знаю, як це правильно провести”, “Я маю великий досвід”, “Я допоможу добитися потрібного результату”, “У мене є контакти”, “Питання можна вирішити”.

З медійного боку це може виглядати однаково. Але з точки зору кримінального процесу різниця між цими формулюваннями величезна.

Погляд адвоката: головна проблема — зміст домовленості

У подібних провадженнях ключове питання захисту майже завжди однакове:
що саме було предметом домовленості між сторонами?

Якщо домовленість стосувалася ведення справи, підготовки процесуальних документів, стратегії у сімейному спорі, супроводу в суді, то отримання коштів саме по собі не є злочином. Адвокат має право на винагороду за правничу допомогу.

Якщо ж домовленість полягала саме у використанні неформального або корупційного впливу на суддю, тоді ситуація зовсім інша.

Але різниця між цими моделями не може встановлюватися припущенням. Вона має випливати з доказів:

  • записів розмов;
  • листування;
  • тексту домовленостей;
  • пояснень сторін;
  • контексту зустрічей;
  • способу передачі коштів;
  • поведінки особи до та після передачі грошей.

Саме тому професійний захист у таких справах насамперед атакує не сам факт отримання коштів, а те, як слідство тлумачить зміст розмови та зміст передачі грошей.

Чи достатньо фрази “обіцяв підкупити суддю”

У медіа це звучить жорстко і майже остаточно. Але в кримінальному провадженні фраза “обіцяв підкупити суддю” ще повинна бути доведена.

Потрібно розуміти:
хто саме стверджує, що така обіцянка була;
у якому формулюванні вона звучала;
чи є точний запис цих слів;
чи не є це вільною інтерпретацією заявника або правоохоронців;
чи вживав сам підозрюваний прямі формулювання про суддю, передачу йому коштів і конкретний механізм впливу.

Якщо у справі немає чіткого, однозначного запису чи іншого сильного доказу, тоді все може будуватися на оцінці слідства, а не на безспірному факті.

Більше того, у подібних справах важливо відмежовувати:

  • реальну обіцянку використати незаконний вплив;
  • самовихваляння або “продаж повітря”;
  • маніпуляцію клієнтом;
  • обговорення шансів та можливостей у межах законної адвокатської діяльності.

Не кожна аморальна, непрофесійна або сумнівна поведінка автоматично утворює саме той склад злочину, який інкримінує слідство.

“Затримали на гарячому” — чому це ще не кінець доказування

Фраза “затримали на гарячому” у новинах часто створює враження, що справа вже практично виграна обвинуваченням. Але в реальності вона означає значно менше, ніж здається.

Затримання після отримання грошей може доводити факт контакту з коштами. Проте воно не відповідає автоматично на питання:

  • чому саме передавалися кошти;
  • хто ініціював таку передачу;
  • як була сформована фабула передачі;
  • чи не було підштовхування особи до висловлювань або дій, які інакше не відбулися б;
  • чи належно зафіксовано контекст передачі;
  • чи не було порушено вимог закону під час негласних слідчих дій.

Тобто “на гарячому” — це не юридичний вирок, а лише один фрагмент доказової картини. І цей фрагмент ще потрібно правильно інтерпретувати.

Питання провокації злочину: чому це важливо

У справах про хабарі, неправомірну вигоду, посередництво та зловживання впливом тема провокації злочину завжди є надзвичайно важливою.

Захист має повне право ставити питання:
хто першим запропонував корупційний сценарій;
чи не нав’язував заявник тему впливу на суддю;
чи не підштовхували правоохоронці або їхній заявник особу до більш жорстких формулювань;
чи не створювалася штучно ситуація, яка без втручання правоохоронних органів узагалі не виникла б.

Провокація не означає, що особа автоматично невинувата. Але якщо правоохоронці не просто документували вже існуючий злочинний намір, а самі формували його або активно підштовхували до нього, це може мати критичне значення для допустимості доказів і загальної оцінки справи.

Тому в кожному подібному провадженні потрібно дуже уважно аналізувати:

  • з чого почався контакт;
  • хто яку лексику використовував;
  • коли саме з’явилася тема судді;
  • чи йшлося спочатку про законний супровід справи;
  • коли і ким уперше була озвучена неправомірна модель “вирішення питання”.

Чому важливо відокремити адвокатський гонорар від неправомірної вигоди

Це один із головних вузлів захисту.

Адвокат має право отримувати значні суми винагороди за свою роботу. Розмір гонорару сам по собі не свідчить про злочин. У складних або чутливих справах винагорода може бути високою, і це ще не робить її неправомірною.

Саме тому слідство повинно дуже чітко довести, що 7000 доларів були не гонораром або його частиною, а саме неправомірною вигодою за вплив.

Питання, які тут виникають:

  • чи був договір про правову допомогу;
  • чи обговорювався розмір гонорару;
  • чи були інші платежі у межах надання послуг;
  • чи супроводжувалася передача грошей словами про суддю та його рішення;
  • чи вказувалося, що кошти підуть третій особі;
  • чи існували письмові або усні пояснення про правничий характер оплати.

Якщо ці моменти залишаються нечіткими, захист отримує сильний простір для сумніву.

Чи обов’язково доводити, що адвокат реально мав вплив на суддю

У практиці за ст. 369-2 КК України питання реального впливу складне. У деяких випадках слідство будує обвинувачення на тому, що особа обіцяла використати вплив, незалежно від того, чи справді такий вплив існував. Але навіть у такій конструкції слідство все одно повинно довести, що гроші отримувалися саме за таку обіцянку.

І тут виникає ще одна тонка межа:

  • якщо особа дійсно мала намір впливати на суддю — це одна ситуація;
  • якщо особа лише вигадувала свій вплив, щоб отримати гроші, — інша;
  • якщо особа взагалі не говорила про незаконний вплив, а слідство так витлумачило її слова, — третя.

З позиції захисту всі ці варіанти мають принципове значення, бо вони по-різному впливають на кваліфікацію, доказування та оцінку умислу.

Які питання поставить сильний адвокат у цій справі

Професійний захист у такому провадженні будуватиметься навколо дуже конкретних питань.

Що саме сказав підозрюваний клієнту дослівно?
Чи є повний запис розмов, а не окремі уривки?
Хто першим порушив тему впливу на суддю?
Чи були кошти обумовлені як гонорар за правову допомогу?
Чи існував договір з адвокатом або інші ознаки офіційних правовідносин?
Чи звучали прямі слова про передачу коштів судді?
Чи не є формулювання “підкупити суддю” журналістським спрощенням складнішої ситуації?
Чи не було провокації злочину?
Чи дотримано процесуальних вимог під час фіксації передачі грошей?
Чи дійсно гроші передавалися саме за вплив, а не в іншому контексті?

Саме відповіді на ці питання визначатимуть, наскільки сильним є обвинувачення.

Чому для обвинувального вироку цього ще недостатньо

Публічна фабула справи справді виглядає важко для захисту: є гроші, є затримання, є підозра, є чутливий контекст мобілізації, є згадка про суддю. Але для обвинувального вироку потрібна не гучна фабула, а чітка доказова конструкція.

Суду буде недостатньо загальних слів про те, що адвокат “вирішував питання”. Потрібно довести:

  • неправомірний характер домовленості;
  • прямий умисел;
  • предмет вигоди;
  • зв’язок грошей саме з впливом на суддю;
  • належність і допустимість усіх доказів;
  • відсутність провокації;
  • однозначний зміст розмов і дій підозрюваного.

Якщо хоча б один із цих елементів буде сумнівним, у сторони захисту з’являється серйозний простір для руйнування обвинувачення або принаймні його істотного послаблення.

Висновок адвоката

На підставі публічно оприлюдненої фабули можна сказати лише одне: правоохоронці вважають, що адвокат отримав частину коштів за обіцянку вплинути на суддю для отримання потрібного рішення. Але цього ще недостатньо для категоричного висновку про доведеність вини.

Потрібно окремо довести:

  • що кошти були саме неправомірною вигодою, а не гонораром;
  • що обіцянка стосувалася саме незаконного впливу на суддю;
  • що такий зміст домовленості підтверджується належними доказами;
  • що підозрюваний діяв умисно;
  • що у справі не було провокації злочину;
  • що всі ключові докази отримані законним шляхом.

Саме це і є професійний підхід адвоката до подібних резонансних справ. Не повторювати за заголовками “взяв хабар” чи “затримали на гарячому”, а розкладати фабулу на елементи й перевіряти, чи здатне слідство довести кожен із них у суді.

Між медійною новиною і реальним обвинувальним вироком завжди є велика правова дистанція. І саме на цій дистанції стає видно, де є доказ, а де — лише гучне припущення.