Судді з Закарпаття повідомили про підозру через доплати за нібито фейковий науковий ступінь. Що має довести слідство, як встановлюється умисел, чи міг суддя не усвідомлювати хибність своїх переконань? Оцінка адвокатом доказової бази.

Повідомлення про підозру судді Великоберезнянського районного суду Закарпатської області через доплати за науковий ступінь викликало значний резонанс. За версією слідства, він протягом кількох років отримував надбавку на підставі диплома, який нібито не відповідав вимогам українського законодавства та не давав права на такі виплати. Однак для кримінального провадження недостатньо лише встановити факт отримання коштів. Сторона обвинувачення повинна довести, що особа усвідомлювала відсутність правових підстав для доплати, діяла умисно та фактично заволоділа коштами шляхом обману. У цій статті розберемо, що відомо з фабули, у чому полягає слабке місце версії слідства, як доводиться суб’єктивна сторона у справах про шахрайство та чому в подібних ситуаціях можливе добросовісне заблуждення.

Що відомо з фабули справи

За оприлюдненою інформацією, працівники Державного бюро розслідувань повідомили про підозру судді Великоберезнянського районного суду Закарпатської області. За версією слідства, з квітня 2017 року по жовтень 2025 року він отримував доплати до заробітної плати за науковий ступінь на підставі диплома доктора філософії, який, на думку правоохоронців, не відповідає вимогам українського законодавства та не дає права на відповідні виплати.

У повідомленні вказано, що йдеться про диплом, виданий одним із комерційних закладів вищої освіти. Також стверджується, що цей документ не є дипломом встановленого зразка, а Міністерство освіти і науки України не затверджувало рішення про присудження відповідного наукового ступеня.

Слідство вважає, що суддя знав про відсутність законних підстав для доплати, але попри це подав заяву про встановлення надбавки за науковий ступінь. Після цього йому призначили щомісячну доплату у розмірі 15% посадового окладу. За даними слідства, внаслідок цього Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області безпідставно виплатило йому 642 689 грн.

Дії кваліфіковано за ч. 4 ст. 190 КК України — шахрайство в особливо великих розмірах. Також повідомлено, що вирішується питання про обрання запобіжного заходу.

На перший погляд фабула виглядає просто: був документ, документ нібито не давав права на надбавку, особа подала заяву і отримувала гроші. Але для кримінального права така схема значно складніша, ніж здається з пресрелізу.

У чому полягає версія слідства

Версія сторони обвинувачення у цій ситуації побудована на кількох базових елементах.

Перший елемент — відсутність у документа належної юридичної сили для призначення доплати. Тобто слідство виходить з того, що диплом, на який посилався суддя, не є достатньою правовою підставою для щомісячної надбавки.

Другий елемент — подання особою заяви про встановлення такої доплати. Слідство, очевидно, вважає, що саме це було активною дією, спрямованою на отримання коштів.

Третій елемент — усвідомлення незаконності. Саме тут з’являється ключове формулювання: “суддя знав, що не має законних підстав”. Це і є центральна теза сторони обвинувачення, бо без неї кримінальна конструкція стає значно слабшою.

Четвертий елемент — наслідок у вигляді реального отримання коштів. Правоохоронці вказують загальну суму понад 642 тис. грн і вважають, що ці кошти були отримані безпідставно.

Саме поєднання цих чотирьох елементів і дозволяє слідству говорити про можливе шахрайство. Але кожен із них ще потребує окремого доведення, а особливо — елемент знання та умислу.

Чому фраза “він знав” не є доказом сама по собі

У подібних справах найнебезпечніше для правового аналізу — це коли висновок підміняє доказ. Формулювання “він знав” звучить переконливо, але в кримінальному процесі це не самодостатній факт. Це висновок сторони обвинувачення, який ще має бути підтверджений належними та допустимими доказами.

Слідство не може просто написати в підозрі або пресрелізі, що особа знала про незаконність своїх дій, і вважати це встановленою обставиною. Воно повинно показати, звідки саме випливає це знання.

І тут виникає головне питання захисту:
звідки слідство зробило висновок, що особа знала?

Чи є письмове роз’яснення, вручення офіційної відмови, лист МОН, яким судді пояснили, що цей диплом не дає жодних прав?
Чи була службова перевірка, за результатами якої особі прямо повідомили про невідповідність документа?
Чи є листування, де він обговорює сумнівність свого диплома?
Чи існують свідки, які підтверджують, що йому хтось офіційно пояснив відсутність права на надбавку?
Чи є документи, з яких прямо видно, що він свідомо намагався обійти правила?

Якщо таких доказів немає, тоді фраза “знав” є лише припущенням або інтерпретацією слідства.

У кримінальному праві цього недостатньо.

Суб’єктивна сторона у справах про шахрайство

Для кваліфікації за ст. 190 КК України має значення не лише об’єктивний факт отримання майна чи коштів, а й суб’єктивна сторона. Іншими словами, слідство повинно довести, що особа діяла умисно, з усвідомленням неправомірності своїх дій, і прагнула заволодіти коштами шляхом обману або зловживання довірою.

Це означає, що обвинувачення повинно довести не просто помилковість підстави для доплати, а саме усвідомлення помилковості цієї підстави з боку особи.

У даній фабулі ключовим є питання:
чи справді суддя розумів, що його диплом не створює права на доплату?
чи він лише вважав, що такого права достатньо?
чи міг він добросовісно помилятися у складному питанні освітнього і службового законодавства?
чи він подав документ відкрито, не приховуючи його природи, і покладався на кадрову або бухгалтерську службу, яка мала перевірити правову підставу для надбавки?

Саме тут проходить межа між можливим кримінальним умислом і добросовісним заблужденням.

не усвідомлення хибності своїх переконань: чому це можливе в такій справі

Один із найсильніших аргументів захисту в подібній фабулі полягає в тому, що особа могла добросовісно помилятися щодо правового значення свого диплома.

І це не виглядає фантастично.

Сфера наукових ступенів, освітніх документів, визнання кваліфікацій, прирівнювання наукових звань і ступенів, правових наслідків дипломів недержавних або комерційних закладів, а також порядку нарахування доплат у державних органах — це складний масив норм. Для пересічної людини, і навіть для юриста, не завжди очевидно, який саме документ дає право на ту чи іншу надбавку, якщо документ формально містить назву “доктор філософії”, виданий закладом освіти і зовні виглядає як підтвердження академічного рівня.

Якщо особа відкрито подала цей документ, не приховувала його походження, не підробляла його, не фальсифікувала реквізити, не вигадувала неіснуючий ступінь, а навпаки — використала наявний диплом, це вже ставить перед слідством складне питання:
чи мав місце саме обман, чи лише помилкове уявлення про юридичне значення документа?

У кримінальному процесі це принципова різниця.

Обман передбачає свідоме введення в оману.
Добросовісне заблуждення означає, що особа сама помилялася щодо своїх прав.

І якщо існує бодай реальний простір для добросовісної помилки, сторона обвинувачення зобов’язана цей сумнів подолати доказами.

Що саме має довести слідство, якщо стверджує, що суддя усвідомлював незаконність

Якщо правоохоронці посилаються на те, що особа знала про відсутність права на доплату, тоді вони повинні довести декілька конкретних речей.

Перше — джерело цього знання.
Не абстрактне припущення, що “як суддя, він мав знати закон”, а реальне джерело: офіційне повідомлення, лист, висновок, роз’яснення, попередження, відмова, службова записка, судове рішення, кадрове роз’яснення або інший документ, з якого очевидно, що питання вже було з’ясоване для особи.

Друге — зміст цього знання.
Слідство має показати, що особа знала не щось загальне, а саме те, що її конкретний диплом не створює права на конкретну надбавку в конкретній системі оплати праці.

Третє — подальшу поведінку особи.
Якщо після такого роз’яснення вона продовжувала наполягати на виплаті, приховувала інформацію, надавала неправдиві пояснення або іншим чином обходила встановлену процедуру, це може свідчити на користь умислу. Але якщо такого немає, версія обвинувачення стає значно слабшою.

Четверте — відсутність добросовісної помилки.
Слідство повинно виключити варіант, за якого особа щиро вважала, що має право на доплату, а компетентні служби, які приймали рішення про нарахування, підтвердили її позицію своїми діями.

Чому сама по собі подача заяви ще не доводить шахрайство

У фабулі вказується, що суддя “свідомо подав заяву про встановлення доплати”. Але і це формулювання потребує обережного аналізу.

Подати заяву — ще не означає шахрайськи заволодіти коштами. У будь-якій бюджетній установі механізм нарахування доплат передбачає, що остаточне рішення ухвалюється не одноосібно заявником, а компетентною службою або органом, який перевіряє документи, застосовує норми законодавства і приймає рішення про виплату.

Це означає, що слідство має відповісти ще на одне принципове питання:
чи особа обманула систему,
чи система сама, маючи на руках відкрито подані документи, оцінила їх як достатні і ухвалила рішення про виплату?

Якщо документ було подано офіційно, відкрито, без приховування його змісту чи походження, а уповноважені служби роками нараховували надбавку, це ускладнює версію про очевидний обман. У такій ситуації захист може справедливо ставити питання про те, що особа покладалася на рішення компетентного органу і не мала підстав вважати його незаконним.

Чи достатньо того, що диплом “не відповідає вимогам”

Навіть якщо припустити, що диплом справді не відповідає вимогам українського законодавства для призначення доплати, цього ще недостатньо для автоматичної кримінальної відповідальності.

Бо слідству потрібно пройти ще декілька логічних кроків:

  • довести, що особа це розуміла;
  • довести, що вона використала документ саме як інструмент обману;
  • довести, що без її активного обману виплата б не відбулася;
  • довести, що вона прагнула заволодіти коштами саме незаконним шляхом.

Інакше може йтися не про шахрайство, а про помилкове нарахування, кадрову недбалість, неправильне тлумачення норм, службову помилку або цивільно-правовий чи бюджетний спір щодо повернення безпідставно отриманих коштів.

Кримінальне право вимагає більшого, ніж просто констатація того, що підстава для виплат згодом визнана неналежною.

Чому посилання на професію судді не замінює доказів умислу

У подібній справі сторона обвинувачення або суспільство може апелювати до того, що йдеться саме про суддю, а отже він “тим більше мав знати”. Але з точки зору доказування це слабкий аргумент.

Бути суддею — не означає автоматично володіти спеціальними знаннями у сфері освітнього законодавства, порядку визнання наукових ступенів, статусу окремих дипломів, правил нарахування надбавок та кадрової практики Державної судової адміністрації.

Більше того, кримінальна відповідальність не може ґрунтуватися на припущенні типу:
“оскільки він юрист і суддя, він не міг не знати”.

Таке міркування не є доказом. Воно лише замінює доказ припущенням про високий професійний рівень особи. Але навіть високий професійний рівень не скасовує можливості добросовісної помилки, особливо у вузькоспеціальному регуляторному питанні.

Які питання має поставити сильний адвокат у цій справі

Позиція захисту в подібній справі повинна бути побудована навколо дуже конкретних запитань.

Який саме нормативний акт прямо встановлює, що цей документ не дає права на надбавку?
Чи був цей нормативний підхід однозначним у весь період з 2017 по 2025 рік?
Чи отримувала особа офіційні письмові роз’яснення про відсутність права на виплату?
Чи є докази того, що вона ознайомлювалася з такими роз’ясненнями?
Чи подавалася заява відкрито, з доданням реального документа, без приховування його змісту?
Хто саме ухвалював рішення про нарахування доплати?
Які служби перевіряли правову підставу для виплати?
Чому протягом багатьох років доплата призначалася і виплачувалася, якщо підстава була настільки очевидно незаконною?
Чи не свідчить тривале нарахування надбавки про те, що навіть компетентні органи вважали документ достатнім або принаймні спірним, а не очевидно фіктивним?
Чи є докази активного обману, а не просто подання документа для правової оцінки іншими службами?

Саме на цих питаннях і перевіряється, чи є в обвинувачення реальний каркас, чи лише гучна фабула.

Слабке місце обвинувачення: межа між безпідставною виплатою і шахрайством

Це, мабуть, головний юридичний вузол усієї справи.

Можуть існувати ситуації, коли виплата була безпідставною. Але безпідставна виплата ще не завжди є шахрайством. Для шахрайства потрібен обман або зловживання довірою.

Тобто потрібно довести не лише те, що кошти були виплачені помилково, а й те, що особа свідомо створила у іншої сторони хибне уявлення про свої права. Якщо ж документ був реальним, відкрито поданим, а рішення про виплату приймали посадові особи, які мали перевіряти його достатність, то межа між кримінально караним обманом і адміністративно-правовою або фінансовою помилкою стає дуже тонкою.

І саме на цій межі захист має всі підстави ставити під сумнів правильність обраної кваліфікації.

Висновок адвоката: чому фрази “знав” і “свідомо подав” ще недостатньо

У публічній фабулі ця справа подана як доволі проста: документ не давав права на доплату, особа знала про це, подала заяву і роками отримувала кошти. Але з точки зору кримінального права все значно складніше.

Сторона обвинувачення повинна довести не лише неналежність документа, а й внутрішнє ставлення особи до цієї обставини. Саме тут виникає найбільше питань.

Звідки випливає, що вона точно знала про відсутність права?
Чи було це їй офіційно роз’яснено?
Чи не могла вона добросовісно помилятися?
Чи не покладалася вона на рішення кадрових та фінансових служб?
Чи є докази активного обману, а не просто подання відкритого документа на розгляд?
Чи справді наявні ознаки саме шахрайства, а не спірного або безпідставного нарахування, яке саме по собі ще не дорівнює кримінальному умислу?

Поки сторона обвинувачення не дасть переконливих відповідей на ці питання, говорити про очевидну доведеність вини передчасно.

Професійний адвокатський підхід у таких справах полягає в одному:
не приймати формулу слідства “він знав” як аксіому, а вимагати точного доказу того, що саме знав, коли знав, з яких джерел знав і чому неможливо припустити добросовісне заблуждення.

Саме тут і проходить межа між гучною підозрою та реальними перспективами обвинувального вирок.

Потрібен захист у кримінальному провадженні?

Якщо щодо вас або ваших близьких проводиться перевірка, вручено підозру, ставиться питання про нібито безпідставне отримання бюджетних коштів, надбавок чи виплат, важливо одразу оцінити не лише фабулу справи, а й доказову базу слідства.

Адвокат допоможе:

  • перевірити обґрунтованість підозри;
  • проаналізувати суб’єктивну сторону обвинувачення;
  • виявити слабкі місця у версії слідства;
  • оцінити правильність кваліфікації за ст. 190 КК України;
  • підготувати ефективну позицію захисту.